Бажання змін, які вже сиділи в людях
“Не була би ФРІ, була би інша організація,” — фраза, яку часто можна почути в колі ФРІшників. Проте до неї одразу додають: “ФРІ була на той момент найактивніша в громадському просторі та найчисельніша по осередках та членству в Україні. Організація була хорошим інструментом впливу на громадськість. “Це була і є можливість покращувати суспільство через активізм регіонів. Проєкти, що творилися і творяться, — спосіб вираження того поклику, що був та є всередині ФРІшників”.
Як ФРІшники змінювали внутрішнє життя університетів?
Молодіжний активізм у 2008-2012 роки був специфічним заняттям. В університетах він мав формальні рамки, які майбутнім київським ФРІшникам вдалося розсунути. Наприклад, у КНУ ім. Шевченка створили неофіційну газету на противагу офіційній. «Неофіційка» розпочалася з досліджень університету. До прикладу: фізики виявили, що в рентгенівському кабінеті радіаційне випромінювання в декілька разів більше норми. Або ж підняли бунт, коли ректор хотів віддати землі університету під забудову (мова про торговий центр з паркінгом під парком Шевченка). До акції протесту долучились студенти, журналісти та викладачі — забудови не сталося. Перші кілька років студентська газета та Київська ФРІ були дуже пов’язані. Власне тоді більша частина редколегії “Неофіційки” заснувала київський осередок.
ФРІ мала дуже потужні молодіжні кампанії, які протистояли спробам режиму Януковича (передовсім тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника та голови профільного парламентського комітету Максима Луцького) просунути закон, що погіршував поточний стан справ у вищій освіті та загалом консервував найгірше. Тоді, як на диво, вдалося змусити відкликати цей законопроєкт та отримати змогу потрапити до тодішнього Прем’єр-міністра України Миколи Азарова на спеціально присвячене цьому питанню засідання. Отже, ми ввійшли до круглого столу, де об’єдналася трійка: ГО «Відсіч», профспілка «Пряма дія» та ФРІ, а також ще низка ініціатив. Таким чином співдружність не лише підсилила спроможність ФРІ, а й об’єднала сили різних груп. За результатами зустрічі була створена робоча група з напрацювання нової прогресивної редакції законопроєкту «Про вищу освіту» під керівництвом ректора КПІ Михайла Згуровського, яка об’єднала провідних фахівців, яким дали карт-бланш на будь-які сміливі ідеї.
ФРІ відстоює студентські інтереси. У якийсь момент у робочій групі виникло запитання: «А що робити зі стипендіями?» Тоді виплату давали, якщо в студента успішність була не менше середнього балу 4.0. Бюджетне фінансування на стипендії йшло фіксоване, тому університету не було звідки брати грошей, якщо стипендіатів виявлялось більше, аніж заплановано. Постала задача прибрати несправедливість, коли успішним студентам навмисно псували бали на іспитах задля утримання необхідної квоти. Тоді ФРІшник Михайло Каменєв запропонував модель, за якою зараз всі живемо, — стипендію отримують 50% найкращих в групі. До речі, розроблений робочою групою законопроєкт за результатами доопрацювань після перемоги Революції Гідності прийняли і він став Законом України «Про вищу освіту».
За часів Віктора Ющенка була ідея додати платні послуги: відпрацьовувати «н» та лабораторні роботи за гроші, а також ще купу інших. ФРІшники та ФРІшниці з 18-и міст змогли виступити проти. За часів Вікторія Януковича, буквально за рік, влада хотіла просунути те саме (тільки відпрацювання «н» прибрали). ФРІ знову виступила проти та вивела на акції 25 тисяч людей по всій Україні. Це було найбільша подія, яку організувала “Фундація Регіональних Ініціатив”, принаймні починаючи з 2009 року по сьогоднішній день. Відстояти думку вдалося. Варто зауважити, що ніхто більше не намагався цей список (з платними послугами) розширити і досі це Постанова № 796 2011 року про платні послуги у вищих навчальних закладах.
Одним з проєктів, що набрав широких масштабів на всеукраїнському рівні, став обмін книгами. За кілька років навіть держава підхопила його й поставила спеціальні будиночки для взаємообміну в деяких містах. ФРІшний буккросинг включав подорожі між містами. Адже ФРІшники – це люди, що подорожують від осередку до осередку, передаючи досвід.
У якийсь момент до ФРІшників прийшло усвідомлення: якщо молодь виходить в одному місті бастувати — вона нічого не досягне. Але якщо це акція — всеукраїнська, то є шанс щось змінити. На одному із зібрань ФРІшників харківський осередок поділився проблемою — закривають найстаріший кінотеатр у Східній Європі — Боммер. ФРІшники, що пам’ятають ту акцію, кажуть, що вона не була масштабною. Але сам факт того, що прийшло по кілька десятків людей у різних містах України (до того ж, це правильно висвітлили в медіа), зробив своє діло — ФРІ досягла бажаного – «Цілісний майновий комплекс кінотеатру «Зустріч», що перебуває в оренді ТОВ «Боммер»» зберігся.
Це було в період Януковича – сірі часи в Україні. Тоді було дуже сумно з міліцією (ментами). У відділках над людьми справді знущалися. Так сталося, що в Шевченківському райвідділі міліції стало відомо про те, що помер студент, затриманий напередодні, у день свого народження. Найцинічнішим було те, що вся міліцейська вертикаль, як папуги, повторювала мантру «Сам упав, сам убився». Проводилася експертиза незалежними експертами і вони довели, що це було ненавмисне вбивство. Проте факт залишається фактом: студент зазнав фізичного насилля та від нанесених травм помер.
Хто він? Це студент Ігор Індило. Напевно, він мав невеликий конфлікт з дільничним інспектором міліції. При тому Ігор не був хуліганом чи кримінальним елементом, а навпаки – звичайним студентом коледжу. ФРІ організувала акцію спочатку в Києві під відділком (нас було дуже багато), а потім по всій Україні.
До чого це тоді конкретно привело, важко сказати, адже це довготривалий процес. Та загалом ця акція й інші певні дії активістів по всій країні через деякий час призводять до змін у системі. Ці акції — внесок для результату в майбутньому. І результат був. Після того резонансу тема катувань у міліції набула широкого розголосу і не сходила зі шпальт. Суспільство гостро реагувала на подальші випадки несправедливості — це і Врадіївка, і Криве озеро, й інші. на виході ми отримали в дечому успішну реформу поліції, проте працювати в цьому напрямку ще ой як довго.
Одним із партнерів ФРІ був виробник круп ТОВ «Круп’яний Дім» (торгова марка «Жменька»). У 2010 році компанія надала певну кількість круп для привернення уваги суспільства до питань соціально-екологічного виховання дітей. Зазначимо, що спочатку ФРІшники ставилися до проєкту скептично, бо це важко в’язалося з концепцією ФРІ. Таким скоріше займалися маленькі ініціативи. Проте акція стала набирати масштабного охоплення. Проєкт виграв завдяки своїй простоті. Загалом дітям по всій Україні було роздано близько 700 000 маленьких пакетиків із крупою для підгодовування птахів на вулицях узимку. Якщо порівняти його зі складною адвокаційною кампанією, то зрозуміло, що меседж про годування пташок в парку дуже легко може зібрати натовп позитивно налаштованих людей. Такий проєкт доволі добре зумів долучити дітей шкільного віку до громадського активізму, а також “Жменька” стала постійним постачальником круп на табори.